Аміцил  : інструкція, застосування, ціна

Аміцил  – ефективний антибактеріальний препарат, придатний для системного застосування.

Склад і форма випуску

Аміцил  випускається у вигляді ліофілізату для розчину для ін'єкцій.

Діюча речовина: 1 флакон містить амікацину сульфату (1 : 1,8) у перерахуванні на амікацин 0,5 г або 1,0 г.

Допоміжні речовини: манітол.

Основні фізико-хімічні властивості: пориста маса білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.

Фармакологічні властивості

Амікацин є напівсинтетичним антибіотиком групи аміноглікозидів. Він має широкий спектр дії. Ця речовина відрізняється бактерицидним ефектом. Вона активно проникає через клітинну мембрану бактерій, зв'язується з 30S субодиницею бактеріальних рибосом, незворотно пригнічуючи синтез білка збудника.

Амікацин високоактивний відносно аеробних грамнегативних бактерій, таких як: Pseudomonas аегидіпоѕа, Еѕсһегісһіа colі, Shіgella spp., Salmonella spp., Klebsіella spp., Enterobacter spp., Serratіa spp., Provіdencіa stuartіі. Крім того, він має активність і відносно деяких грампозитивних бактерій Staphylococcus spp. (у т. ч. штамів, стійких до пеніциліну, метициліну, а також деяких цефалоспоринів), деяких штамів Streptococcus spp.

Але Аміцил  абсолютно неактивний проти анаеробних бактерій.

Фармакокінетика

Після введення пацієнту амікацин всмоктується в організмі швидко і в повному обсязі. Максимальна концентрація цієї речовини у плазмі крові при внутрішньом'язовому введенні в дозі 7,5 мг/кг становить 21 мкг/мл, після внутрішньовенної інфузії препарату Аміцил в дозі 7,5 мг/кг протягом пів години – 38 мкг/мл. Цей антибіотик після внутрішньом'язового введення досягає своєї максимальної концентрації в плазмі крові через 1,5 години.

Амікацин здатний рівномірно розподілятися в різній позаклітинній рідині: вмісту абсцесів, асцитичної, перикардіальній, синовіальної, лімфатичної та перитонеальній рідинах, плевральному випоті. Також він у досить високих концентраціях виявляється в сечі. Його можна знайти в низьких концентраціях у жовчі, бронхіальному секреті, грудному молоці, водянистій волозі ока, спинномозковій рідині.

Діюча речовина препарату Аміцил з легкістю проникає в різні тканини організму, накопичуючись там внутрішньоклітинно. Високі концентрації можна виявити в органах з інтенсивним кровопостачанням: легенях, печінці, міокарді, селезінці, і, особливо, у кірковій речовині нирок. А більш низькі концентрації амікацину спостерігаються у м'язах, жировій тканині та кістках.

У пацієнтів дорослого віку в середніх терапевтичних дозах Аміцил не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. У немовлят можуть досягатися більш високі концентрації цієї речовини в спинномозковій рідині у порівнянні з дорослими людьми.

Амікацин проникає крізь плацентарний бар'єр, його знаходили в крові плода, а також в амніотичній рідині.

Об'єм розподілу у дорослих становить 0,26 л/кг, у дітей – 0,2–0,4 л/кг. Встановлено, що об'єм розподілу амікацину у новонароджених віком до 1 тижня з масою тіла менше ніж 1,5 кг становить до 0,68 л/кг, з масою тіла понад 1,5 кг – до 0,58 л/кг, у хворих муковісцидозом це значення становить 0,3–0,39 л/кг.

Середня терапевтична концентрація при внутрішньовенному або внутрішньом'язовому введенні може зберігатися 10-12 годин.

Амікацин не метаболізується. Його період напіввиведення в термінальній фазі у дорослих становить 2-4 години, у новонароджених – 5-8 годин, у дітей – 2,5–4 години. Кінцева величина T ½ – понад 100 годин (мається на увазі вивільнення з внутрішньоклітинних депо).

Виводиться амікацин нирками шляхом клубочкової фільтрації (65-94%) переважно в незміненому вигляді. Водночас нирковий кліренс становить 79-100 мл/хв.

Якщо у дорослого пацієнта порушені функції нирок, період напіввиведення варіюється в залежності від ступеня порушення – до 100 годин, а у хворих з муковісцидозом цей показник становить 1-2 години. У пацієнтів з опіками та гіпертермією період напіввиведення може бути коротший у порівнянні з середніми показниками внаслідок підвищеного кліренсу.

Добре виводиться амікацин при гемодіалізі (50% за 4-6 годин) і перитонеальному діалізі (25% за 48-72 години).

Показання до застосування

Аміцил  використовують при інфекціях, викликаних чутливими до амікацину штамами мікроорганізмів, стійких до інших аміноглікозидів.

Протипоказання

Протипоказаннями до застосування препарату Аміцил  є:

• підвищена чутливість до амікацину, до інших компонентів лікарського засобу або до будь-яких інших антибіотиків аміноглікозидної групи та їх похідних;
• ниркова недостатність;
• неврит слухового нерва;
• міастенія гравіс;
• порушення функції вестибулярного апарату;
• азотемія (залишковий азот вище 150 мг %);
• попереднє лікування ото- або нефротоксичними препаратами.

Передозування

При передозуванні Аміцилом можуть спостерігатися ознаки нейром'язової блокади: шум у вухах, слухові розлади, різні шкірні висипання, головний біль, запаморочення, пропасниця, парестезії, погіршення функції нирок (аж до ниркової недостатності), пригнічення або параліч дихання, різноманітні токсичні реакції (атаксія, зниження апетиту, нудота, розлади сечовипускання, спрага, блювання).

Щоб зняти блокаду нервово-м'язової передачі і прибрати її наслідки, призначається гемодіаліз або перитонеальний діаліз. Також показані антихолінестеразні засоби, солі кальцію, штучна вентиляція легенів і інша підтримуюча терапія.

Побічні ефекти

Нечасто від застосування Аміцилу можуть виникати суперінфекції або колонізація стійкими бактеріями або дріжджами. Також можливі апное, бронхоспазм, але їх частота невідома. Крім того, можуть фіксуватися побічні реакції з боку:

• крові та лімфатичної системи – в рідкісних випадках виявляється анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія;
• ШКТ – нечасто можливі нудота, блювання, порушення функції печінки (підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія);
• метаболізму – у рідкісних випадках фіксується гіпомагніємія;
• шкіри – нечасто з'являється висип, а ще рідше – свербіж, кропив'янка, гіперемія шкіри, лихоманка, набряк Квінке;
• імунітету – анафілактичні та анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок, гіперчутливість з невідомою частотою виникнення;
• серцево-судинної системи – васкуліт, а в поодиноких випадках – артеріальна гіпотензія;
• нервової системи – рідко з'являється головний біль, парестезії, порушення координації, тремор, підвищена сонливість, нейротоксична дія (полягає в утримуванні м'язів, відчутті оніміння або поколювання, епілептичних нападах), порушення нервово-м'язової передачі (у важких випадках це загрожує зупинкою дихання). Можливий параліч, але частота випадків не визначена;
• органів чуття – в рідкісних випадках спостерігається ототоксичність (зниження слуху, відчуття шуму у вухах, різноманітні вестибулярні та лабіринтні порушення, зворотна глухота). Невідома частота проявів глухоти, нейросенсорної глухоти, токсичної дії на вестибулярний апарат (блювання, дискоординація рухів, запаморочення, нудота);
• органу зору – рідко настає сліпота, інфаркт сітківки (Аміцил не показаний для інтавітреального застосування (ін'єкція в око), зазвичай про побічні реакції повідомлялося саме після такого використання препарату);
• опорно-рухового апарату – рідко можливі артралгія, м'язові посмикування;
• сечовидільної системи – в рідкісних випадках фіксується нефротоксичність. Можливі гостра ниркова недостатність, циліндрурія, токсична нефропатія, але частота не визначена.

Можуть спостерігатися реакції в місці введення і больові відчуття, а в окремих випадках – гіпертермія.

Потрібно враховувати, що всі аміноглікозиди потенційно ототоксичні, вони мають токсичність щодо нирок і цілком можуть викликати нейром'язову блокаду. Найчастіше таке спостерігається у пацієнтів з нирковою недостатністю; в осіб, які отримують інші ототоксичні або нефротоксичні ліки; при лікуванні вищими дозами препарату Аміцил, ніж рекомендується, або протягом більш тривалих періодів.

Порушення функції нирок зазвичай зворотні, якщо вчасно припинити прийом препарату.

Токсична дія на VIII пару черепно-мозкових нервів часом загрожує втратою слуху, порушенням координації. Амікацин спершу чинить вплив на слухову функцію. Кохлеарне пошкодження може бути виявлене аудіометричним тестуванням і передує клінічним проявам втрати слуху. Воно включає високочастотну глухоту.

Особливості застосування

Безпосередньо перед використанням препарату Аміцил  потрібно визначити чутливість до нього виділених збудників.

Важливо дотримуватися обережності у лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю або порушенням слуху, вестибулярного апарату.

Якщо аудіометричні тести показали незадовільний результат, то дозу препарату Аміцил слід зменшити або взагалі припинити лікування.

Пацієнтам, які страждають на інфекційно-запальні захворювання сечовивідних шляхів, бажано вживати багато рідини.

Під час лікування потрібно не рідше 1 разу на тиждень контролювати функцію нирок, слухового нерва, а також вестибулярного апарату.

Пацієнти, які отримують аміноглікозиди парантерально, повинні перебувати під ретельним клінічним наглядом через потенційну ототоксичність та нефротоксичність засобу. Безпека тривалого лікування (понад 14 днів) поки не встановлена.

Якщо відомо, що терапія буде тривати від 7 днів і більше у пацієнтів з порушенням функції нирок або 10 днів у пацієнтів без порушення функції нирок, то аудіограма обов'язково повинна бути проведена перед початком лікування, а потім повторена під час терапії. Якщо з'явилися скарги на шум у вухах, суб'єктивні відчуття втрати слуху або, якщо подальші аудіограми показують істотну втрату високочастотної відповіді, то лікування припиняють.

Ключовим токсичним ефектом препарату Аміцил  при парентеральному введенні є його дія на восьму пару черепно-мозкових нервів. Це проявляється спочатку глухотою, яка настає у діапазоні звуків високої частоти.

Нейротоксичність, що проявляється як вестибулярна та/або двостороння ототоксичність, виникає іноді у пацієнтів, які отримують аміноглікозиди. У пацієнтів, які страждають різними порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів, які отримують високі дози або тривалу терапію протягом 5-7 днів, ризик розвитку ототоксичних ускладнень багаторазово збільшується. Високочастотна глухота зазвичай виникає першою, вона визначається тільки аудіометричним тестуванням. Запаморочення може свідчити про вестибулярні ушкодження.

Інші прояви нейротоксичності включають: оніміння, поколювання шкіри, посмикування м'язів і судоми. Ризик ототоксичності через використання аміноглікозидів зростає зі ступенем впливу постійно високих пікових або високих концентрацій у сироватці. Пацієнти можуть відразу не мати до початку терапії ніяких негативних симптомів, але потім, буває, розвивається ураження вестибулярного або кохлеарного апарату. Потрібно обов'язково попередити їх про можливості токсичного пошкодження VIII пари черепно-мозкових нервів: розвиток повної або часткової незворотної двосторонньої глухоти або запаморочення, які можуть виникнути після закінчення терапії.

Одночасне використання амікацину сульфату та діуретиків швидкої дії, наприклад, похідних етакринової кислоти, Фуросеміду, Маніту (особливо, якщо їх вводити внутрішньовенно), загрожує розвитком незворотної глухоти.

Не можна призначати одночасно 2 аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший з них застосовували протягом 7-10 днів. Повторний курс лікування можна проводити після закінчення мінімум 4-6 тижнів.

За відсутності позитивної динаміки важливо пам'ятати про можливість розвитку стійкості мікроорганізмів. У таких випадках варто відмінити терапію і розпочати відповідне лікування.

Повідомлялося про нервово-м'язові блокади та навіть паралічі дихання, які відбувалися після парентерального введення, місцевої інстиляції або перорального застосування аміноглікозидів. У зоні ризику пацієнти, які отримують анестетики, нейром'язові блокатори, масову трансфузію цитратно-антикоагулірованої крові. При нейром'язовій блокаді солі кальцію цілком можуть звернути це явище, однак є ймовірна необхідність штучного дихання.

З обережністю слід застосовувати препарат при міастенії, паркінсонізмі, ботулізмі (аміноглікозиди можуть викликати порушення нервово-м'язової передачі, що загрожує ослабленням скелетної мускулатури), дегідратації, нирковій недостатності. Також підвищену увагу потрібно проявити при лікуванні Аміцилом немовлят (особливо недоношених), хворих літнього віку.

До початку лікування важливо провести корекцію водно-електролітного балансу у пацієнта. В період лікування хворому потрібно вживати достатню кількість рідини, а також часто визначати концентрацію креатиніну в плазмі крові, щоб за необхідності коригувати схему дозування. Необхідний аналіз сечі до або під час лікування.

Використання Аміцилу може змінити такі лабораторні показники, як: сироваткова аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, білірубін, лактатдегідрогеназа, алкалінфосфата, сечовий азот, креатинін, іони кальцію, магнію, калію, натрію.

Найбільш важливо контролювати функцію нирок в осіб похилого віку при терапії аміноглікозидами. Таким пацієнтам слід зменшувати дозу Аміцилу через зниження функціональної активності нирок і можливе зниження ваги.

Аміноглікозиди швидко всмоктуються при місцевому застосуванні, виключаючи сечовий міхур. Повідомлялося про незворотну глухоту, ниркову недостатність і смерть через нервово-м'язову блокаду після зрошення не тільки невеликих, але й великих хірургічних полів препаратом на основі аміноглікозидів. Такі ліки важливо з обережністю використовувати у новонароджених через ниркову незрілість цих пацієнтів, оскільки може бути пролонгований період напіввиведення цих препаратів у дітей з сироватки крові.

Можливий макулярний інфаркт, небезпечний повною втратою зору, після інтравітреального введення амікацину.

Спосіб застосування та дози

Застосовувати Аміцил можна внутрішньом'язово або внутрішньовенно.

Звичайні дози для дітей від 12 років і дорослих пацієнтів становлять по 5 мг/кг кожні 8 годин або по 7,5 мг/кг кожні 12 годин. При цьому максимальна доза для дорослих – 15 мг/кг/добу. У тяжких випадках та при інфекціях, спричинених Pseudomonas, добову дозу необхідно розділити на 3 введення. Максимальна добова доза становить 1,5 г. Але максимальна курсова доза не повинна становити понад 15 г.

Тривалість терапії при внутрішньовенному введенні – до 7 днів, а при внутрішньом'язовому – 7-10 днів.

Недоношеним новонародженим дітям слід приймати у початковій дозі насичення 10 мг/кг маси тіла, а потім кожні 18-24 години по 7,5 мг/кг протягом 7-10 днів.

Доношеним новонародженим немовлятам і дітям до 12 років спочатку варто застосовувати 10 мг/кг маси тіла, потім – 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 годин протягом 7-10 днів.

Пацієнтам з нирковою недостатністю потрібна корекція режиму дозування. Наприклад, загальне зменшення дози або збільшення інтервалів між введеннями без зміни разової дози. Інтервал між введеннями препарату Аміцил розраховують шляхом множення значення рівня креатиніну в плазмі крові на 9. Так, якщо рівень креатиніну 2 мг, то препарат слід вводити через кожні 18 годин. Дозування знижують залежно від вмісту креатиніну в плазмі крові, ваги пацієнта.

Розчин для парентерального введення слід готувати безпосередньо перед введенням препарату Аміцил.

Вводити препарат шляхом внутрішньовенної інфузії потрібно, використовуючи достатній об'єм рідини для краплинного вливання, протягом 60-90 хвилин (зі швидкістю 50 крапель за 1 хвилину), а новонародженим – за 1-2 години.

Щоб провести внутрішньовенну інфузію, вміст флакона потрібно розчинити у 100-200 мл 0,9% розчині натрію хлориду або 5% розчині глюкози. Концентрація розчину водночас не повинна перевищувати 5 мг/мл. Внутрішньовенну струминну ін'єкцію препарату Аміцил слід виконувати повільно (близько 7 хвилин).

Для внутрішньом'язових ін'єкцій слід попередньо добре розчинити вміст флакона у 2-3 мл води для ін'єкцій і потім вводити глибоко у верхній зовнішній квадрант сідниці.

Діти

Аміцил  потрібно застосовувати з обережністю новонародженим, оскільки через недорозвинення їх видільної системи виведення аміноглікозидів збільшується по часу, викликаючи явища токсичності.

Застосування під час вагітності та годування груддю

Оскільки амікацин проникає через плаценту, він може спричинити ототоксичну і нефротоксичну дію безпосередньо на плід, тому Аміцил протипоказаний під час вагітності.

Якщо використовується цей препарат, то годування груддю слід припинити. Амікацин в низьких концентраціях здатний швидко проникати в грудне молоко і потім негативно впливати на мікрофлору кишківника дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції

Аміцил не впливає на цей показник. Але оскільки є ймовірність виникнення таких побічних ефектів з боку ЦНС як сонливість, порушення нейром'язової передачі, варто проявити обережність.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Фармацевтично Аміцил  несумісний з калію хлоридом, пеніцилінами, гепарином, вітамінами групи В і С, капрео-міцином, амфотерицином В, цефалоспоринами, гідрохлортіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном.

Потрібно уникати не тільки одночасного, а й послідовного застосування інших нейротоксичних, ототоксичних або нефротоксичних препаратів. При чому це стосується як місцевого, так і системного використання. Серед них: Бацитрацин, Цисплатин, Такролімус, Цефалоридин, Амфотерицин В, Циклоспорин, Паромоміцин, Поліміксин В, Колістин, Віоміцин, Ванкоміцин або інші аміноглікозиди. Коли це неможливо, то необхідний ретельний моніторинг стану пацієнта.

Амікацин виявляє сінергетичну дію при взаємодії з карбеніциліном, бензилпеніциліном, цефалоспоринами (у пацієнтів з важкою хронічною нирковою недостатністю при одночасному застосуванні з бета-лактамними антибіотиками може падати ефективність аміноглікозидів).

При сумісному застосуванні Аміцилу  з пеніциліном, цефалоспоринами, сульфаніламідами, ванкоміцином, метоксифлураном, енфлураном, НПЗЗ, рентгеноконтрастними засобами, циклоспорином, цисплатином, амфотерицином В, цефалотином, поліміксином і діуретиками (особливо фуросемідом) зростає ризик розвитку нефротоксичної дії. Також одночасне застосування цефалоспорину загрожує підвищенням рівня сироваткового креатиніну.

Ризик ототоксичності зростає, коли амікацин використовується пацієнтом разом з швидкодіючими діуретиками (наприклад, Фуросемідом та етакриновою кислотою). Найбільш це ризиковано, якщо діуретик вводять внутрішньовенно. Такі засоби можуть підвищувати токсичність аміноглікозидів, оскільки вони здатні змінювати концентрацію антибіотиків у тканинах пацієнта та його крові. При одночасному застосуванні з препаратами на основі фуросеміду та етакринової кислоти можливий розвиток незворотної глухоти.

Налідиксова кислота, поліміксин В, цисплатін і ванкоміцин, які використовуються одночасно з амікацином, збільшують ризик розвитку отоксичності та нефротоксичності.

Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗЗ, що порушують нирковий кровотік, можуть стати причиною уповільнення швидкості виведення препарату Аміцил.

Є підвищений ризик гіпокальціємії, якщо поєднувати цей препарат з бісфосфонатами.

Якщо одночасно застосовувати препарат на основі амікацину з ефіром етиловим і блокаторами нервово-м'язової передачі, то у пацієнта зростає ризик пригнічення дихання.

Аміцил  істотно підсилює міорелаксуючу дію курареподібних препаратів. Не рекомендується використовувати його в терапії пацієнтів, які перебувають під дією анестетиків або міорелаксантів. Також переливання великого об'єму крові з цитратними консервантами для пацієнтів, які в лікуванні застосовують Аміцил, небезпечне через можливість виникнення нервово-м'язової блокади та підвищеного ризику зупинки дихання. У першому випадку солі кальцію можуть звернути цей процес.

Є підвищений ризик нефротоксичності та навіть ототоксичності, коли аміноглікозиди застосовуються зі сполуками платини.

Амікацин зменшує ефективність ліків, які використовуються при міастенії.

Комбінації антибіотиків (амікацин+цефтазидим та амікацин+цефоперазон) мають найбільш адитивний і синергічний ефект на Pseudomonas aeruginosa.

При використанні декількох антибіотиків Аміцил  заборонено змішувати в одному шприці або флаконі з іншими антибактеріальними агентами. Також розчин амікацину сульфату не слід змішувати з іншими аміноглікозидами. Аналогічна ситуація з пеніцилінами, гепарином, цефалоспоринами, капреоміцином, амфотерицином В, тіопенталом, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітро-фурантоїном, вітамінами групи В і С, калію хлоридом. Якщо потрібно, то 2 препарати вводяться без поспіху і тільки послідовно.

Умови та термін зберігання

Аміцил  зберігається 2 роки в умовах кімнатної температури.

Ціна

Один флакон препарату Аміцил  у вигляді порошку ліофілізованого для приготування ін'єкцій у дозі 0,25 г можна придбати приблизно за 44 грн, у дозі 0,5 г – у середньому за 63 грн, у дозі 1 г – приблизно за 93 грн.