Берліприл 10: інструкція, застосування, ціна

Берліприл 10 – блокатор ангіотензинперетворюючого ферменту, лікарський засіб, який призначають при артеріальній гіпертензії (у дорослих і дітей віком від шести років) та серцевій недостатності, зокрема на її доклінічному етапі як профілактичний засіб (лише у дорослих). 

Склад

Діюча речовина: еналаприл (enalapril). В одній таблетці міститься 10 мг еналаприлу малеат.

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят типу А, кремнію діоксид колоїдний безводний, Е 172 (заліза оксид коричневий), магнію карбонат легкий/магнію стеарат, желатин.

Форма випуску та основні фізичні й хімічні властивості

Берліприл 10 випускається у формі блідо–коричневих, злегка опуклих з обох боків таблеток (таблетки мають скошені краї і насічку з одного боку, щоб при потребі їх можна було легко розділити навпіл) №30 (по 10 таблеток у блістері, по три блістери в упакуванні, виготовленому з картону). 

Фармакотерапевтична група

Берліприл належить до групи монокомпонентних інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Діюча речовина Берліприлу є сіллю цис–2–бутендіової кислоти еналаприлу. Це – похідна L–аланіну, а також L–проліну (амінокислот).

Трансформація ангіотензину І в ангіотензин ІІ (речовину, яка викликає потужний спазм артеріол і посилює реабсорбцію натрію нирками) відбувається за рахунок дії пептидилдипептидази (ангіотензинперетворюючого ферменту). Абсорбувавшись тканинами організму, enalapril гідролізується, внаслідок чого утворюється його активний метаболіт еналаприлат, який пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент. Як результат, знижується рівень ангіотензину ІІ, блокується механізм зменшення вихідного результату функціонування ангіотензиногенази (реніну), яка через це стає більш активною, зменшується секреція мінералокортикоїдного гормону альдостерону, який виробляється кірковою речовиною наднирників.

Ангіотензинперетворюючий фермент – ідентичний кіназі ІІ. Це дає можливість препарату перешкоджати розпаду брадикініну, який є сильним вазодепресорним пептидом, однак, яку роль відіграє ця дія у загальній лікувальній ефективності вказаного препарату, це питання до сьогодні не вивчалося.   

Механізм виявлення Берліприлом терапевтичного ефекту.

Еnalapril знижує кров’яний тиск, пригнічуючи ренін–ангіотензин–альдостеронову систему, зокрема у хворих, в яких діагностували низькоренінову артеріальну гіпертензію.

Ефекти, зумовлені фармакодинамікою лікарського засобу.

Еnalapril знижує кров’яний тиск, незважаючи на те, в якому положенні перебуває хвора особа – горизонтальному чи вертикальному, при цьому суттєво не підвищуючи частоту скорочень міокарда.

Препарат рідко викликає симптоматичну ортостатичну гіпотензію. Деякі особи, які розпочали терапію Берліприлом, на появу очікуваного антигіпертензивного ефекту змушені чекати кілька тижнів. Різка відмова від подальшого прийому таблеток не призводить до раптового підйому кров’яного тиску.

Після прийому препарату внутрішньо у дозі, підібраній індивідуально для пацієнта, активність ангіотензинперетворюючого ферменту знижується через дві, максимум чотири години. Тиск знижується вже через годину після прийому таблетки, максимально – через чотири, щонайпізніше через шість. Як довго триватиме антигіпертензивний ефект, залежить від кількості діючої речовини, що потрапила в організм. При прийомі доз, рекомендованих виробником, терапевтична дія зберігатиметься впродовж однієї доби (24 годин).

Як було доведено у ході досліджень, під час яких вивчалася гемодинаміка пацієнтів з ессенціальною артеріальною гіпертензією, на тлі застосування еналаприлу зменшувався периферичний опір в артеріях і збільшувався хвилинний об’єм крові, водночас частота скорочень серцевого м’яза залишалася такою ж, як і до прийому таблеток (прояву антигіпертензивної дії вказаного лікарського засобу). При збільшенні кровообігу у нирках, ШКФ (швидкість фільтрації клубочків нирок) також не змінювалася. Не виникало симптомів затримки рідини в організмі та порушення обміну натрію. Такі ознаки спостерігалися лише у хворих, в яких ШКФ була низькою ще до початку прийому Берліприлу.

Короткострокові клінічні дослідження показали, що на тлі терапії еналаприлом загальний білок, імуноглобуліни та альбумін виводяться з організму нирками у меншій кількості (як у хворих на діабет, так і в осіб, котрі не мають цього захворювання).

При поєднанні препарату з діуретиками, які належать до групи тіазидів, терапевтична дія обох лікарських засобів посилюється, проте цей ефект не є настільки значним, як це, зазвичай, очікується. Тіазид може спровокувати гіпокаліємію, прояви якої (на тлі прийому Берліприлу) будуть меншими або й взагалі не виникнуть.

У разі серцевої недостатності, якщо хворий приймає лікарські засоби наперстянки (дигіталісу), а також сечогінні засоби, при застосуванні еналаприлу внутрішньо або шляхом введення його у вену може зменшуватися периферичний опір судин і знижуватися кров’яний тиск (у т.ч. у кінцевих капілярах легенів). Хвилинний об’єм крові при цьому збільшується, натомість частота скорочень міокарда, навпаки, зменшується (хоча у хворих, що страждають на серцеву недостатність вона, як правило, є підвищеною). Як результат, покращується насосна функція серця і воно краще реагує на фізичні навантаження*. Якщо терапія – тривала, лікувальний ефект зберігається довший час.

У разі легкої або помірної серцевої недостатності на тлі застосування еналаприлу зменшувався кінцевий систолічний і діастолічний обсяги у лівому шлуночку серця, покращувалася фракція викиду, у результаті чого ексцентрична гіпертрофія цього органу прогресувала повільніше (як і сама серцева недостатність).   

*При оцінці позитивної динаміки бралися до уваги критерії, розроблені Асоціацією кардіологів (Нью–Йорк, США).

Ефективність/безпека препарату, доведені клінічно.

Під час проведення багатоцентрового рандомізованого подвійного сліпого плацебо–контрольованого дослідження профілактики SOLVD вивчалася популяція хворих, в яких діагностували безсимптомну дисфункцію лівого шлуночка серця із фракцією викиду менше 35%. 2117 хворих приймали плацебо (з них 818 або 38,6% від загальної кількості учасників дослідження з цієї категорії хворіли на серцеву недостатність, з яких 518 або 24,5% потребували лікування в умовах стаціонару, зокрема внаслідок розвитку ускладнень чи померли з цієї ж причини), 2111 – еналаприл (з них 630 або 29,8% від загальної кількості учасників дослідження з цієї категорії хворіли на серцеву недостатність, з яких 434 або 20,6% потребували лікування в умовах стаціонару, зокрема внаслідок розвитку ускладнень чи померли з цієї ж причини). Загальна кількість пацієнтів, яка взяла участь у дослідженні – 4228. Показники зниження ризиків: 29% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 21% до 36%, р<0,001) та 20% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 9% до 30%, р<0,001 відповідно).

Під час проведення багатоцентрового рандомізованого подвійного сліпого плацебо–контрольованого дослідження лікування SOLVD вивчалася популяція хворих, в яких діагностували застійну СН з систолічною дисфункцією лівого шлуночка серця із фракцією викиду менше 35%, котра супроводжувалася характерними для цього захворювання симптомами і яким призначили традиційну терапію. 1284 хворих приймали плацебо (з них 510 або 39,7% померло), 1285 – еналаприл (з них 452 або 35,2% померло). Загальна кількість пацієнтів, яка взяла участь у цьому дослідженні – 2569. Показник зниження ризику – 16% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 5% до 26%, р=0,0036).

Серед пацієнтів, які приймали плацебо від ускладнень серцево–судинних патологій померла 461 особа (серед тих, що приймали еналаприл, – 399). Показник зниження ризику – 18% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 6% до 28%, р<0,002), що зумовлено зменшенням кількості смертельних випадків внаслідок прогресуючої серцевої недостатності (у групі, що приймала плацебо – 251, у групі, яка застосовувала у лікуванні еналаприл, – 209). Показник зниження ризику – 22% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 6% до 35%).

У групі, що приймала плацебо 736 осіб були госпіталізовані/померли внаслідок прогресування СН, у групі, яка застосовувала у терапії еналаприл, – 613. Показник зниження ризику – 26% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 18% до 34%, р<0,001).

Загалом у хворих, в яких виявили дисфункцію лівого шлуночка серця і які брали участь у згаданому дослідженні, ризик розвитку інфаркту міокарда (на тлі прийому еналаприлу) знижувався на 23% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 11% до 34%, р<0,001), а ризик розвитку нестабільної стенокардії, що (згідно з протоколом лікування) вимагала госпіталізації пацієнта, – на 20% (у разі довірчого інтервалу 95% – від 9% до 29%, р<0,001).

Учасники дослідження формували групи рандомізовано.

Застосування інгібітора рецепторів ангіотензину ІІ у поєднанні з блокатором ангіотензинперетворюючого ферменту вивчалося у ході поточного міжнародного дослідження застосування телмісартану (окремо або у поєднанні з раміприлом) ONTARGET та дослідження, під час якого вивчалися особливості проведення терапії діабетичної нефропатії VA NEPHRON–D (обидва дослідження – масштабні рандомізовані контрольовані).

У поточному міжнародному дослідженні застосування телмісартану ONTARGET взяли участь хворі з цукровим діабетом 2–ого типу, в яких виникли типові для цього захворювання ускладнення  та ті, які у минулому перенесли церебро–васкулярну/серцево–судинну патології. До дослідження, під час якого вивчалися особливості проведення терапії діабетичної нефропатії VA NEPHRON–D, група піддослідних відбиралася з–поміж хворих на цукровий діабет 2–ого типу як з, так і без діабетичної нефропатії. Під час обох досліджень було встановлено, що комбіноване лікування дещо краще сприймається пацієнтами з патологіями нирок і серцево–судинними захворюваннями та зменшує ризик летальних наслідків у той час як монотерапія частіше супроводжується такими побічними ефектами як гіперкаліємія, гостре ураження органів–мішеней (нирок/серця), а також судин, і/або гіпотензією. З огляду на те, що інгібітори рецепторів ангіотензину ІІ та інші блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту володіють подібними фармакологічними властивостями, результати обох досліджень можна екстраполювати на лікування цими препаратами і з великою точністю спрогнозувати його результати.

Це пояснює, чому хворим, в яких діагностували діабетичну нефропатію, комбінувати інгібітори рецепторів ангіотензину ІІ з блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту протипоказано.

Метою дослідження із застосування аліскірену у пацієнтів з цукровим діабетом 2–ого типу, під час якого використовувалися серцево–ниркові кінцеві точки ALTITUDE було визначити переваги додаткового застосування цього препарату у стандартній схемі лікування інгібіторами рецепторів ангіотензину ІІ і блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту у хворих, в яких діагностували діабет 2–ого типу, хронічне серцево–судинне або захворювання нирок (чи поєднану патологію "серце/судини/нирки"). Але оскільки таке лікування супроводжувалося підвищеним ризиком виникнення серйозних побічних реакцій (гіперкаліємії, дисфункції нирок і гіпотензії), а смерть внаслідок розвитку ускладнень серцево–судинних патологій (передусім йшлося про інсульт) частіше наставала в осіб, які приймали аліскірен (порівняно з групою піддослідних, які застосували у терапії плацебо), дослідження довелося завчасно припинити.  

Застосування еналаприлу у лікуванні дітей

Досвід застосування Берліприлу у лікуванні артеріальної гіпертензії у дітей, старших шести років, є обмеженим. У клінічних дослідженнях взяло участь 110 пацієнтів (вік хворих на артеріальну гіпертензію – 6–16 років, маса тіла – 20 кг і більше, ШКФ – менше 30 мл/хв./1,73 м²). Діти, які важили менше 50 кг приймали щодня по 0,625/2,5/20 мг еналаприлу. Ті, які важили більше, – по 1,25/5/40 мг (дози розраховувалися на добу на один прийом). Показник зниження кров’яного тиску залежав від дози, яку прийняв пацієнт (у всіх підгрупах – під час дослідження дітей ділили на групи залежно від їх віку, статі, раси, до якої належали, шкали Таннера). Найменші дози еналаприлу (у розрахунку 0,02 мг/кг ваги пацієнта один раз на добу або по 0,625 і 1,25 мг відповідно) не давали очікуваного терапевтичного ефекту, тобто не знижували кров’яного тиску до показників норми. При застосуванні максимальної дози (у розрахунку 0,58 мг/кг ваги хворого або по 20 і 40 мг відповідно один раз на добу) виникали ті самі небажані побічні реакції і з тією самою частотою, що й у пацієнтів віком понад 18 років.   

Фармакокінетика.

Абсорбція лікарського засобу тканинами організму

При прийомі таблетки внутрішньо еналаприл швидко абсорбується. Піку своєї концентрації у сироватці крові досягає через 60 хвилин. Абсорбція при повторному визначенні діючої речовини у сечі становить майже 60% (при прийомі препарату внутрішньо). При прийомі еналаприлу внутрішньо час прийому їжі на швидкість і обсяг його абсорбції не впливає. Абсорбувавшись, швидко і у повному об’ємі гідролізується з утворенням еналаприлату, який є потужним блокатором АПФ. Максимального рівня у сироватці крові досягає через чотири години після прийому таблетки.

При тривалій терапії еналаприлом половину своєї фармакологічної активності еналаприлат втрачає майже через пів доби (11 годин). Якщо нирки пацієнта нормально функціонують, стабільного рівня у плазмі крові досягає на п’яту добу терапії цим препаратом.  

Розподіл діючої речовини.

З білками сироватки крові enalapril зв’язується максимум на 60% (у діапазоні рівнів, які є клінічно значимими).

Метаболізм еналаприлу.

Відомо лише, що enalapril перетворюється в еналаприлат (після його абсорбції шляхом гідролізу). Інша інформація про подальшу біотрансформацію згаданого фармацевтичного інгредієнту – відсутня.

Виведення з організму.

Діюча речовина Берліприлу виводиться, як правило, із сечею, в якій виявляють 40% еналаприлату (від дози ліків, яку прийняв хворий) та майже 20% самої діючої речовини, яка не змінює свого вигляду.

Особливості фармакокінетики еналаприлу у пацієнтів з порушеною функцією нирок.

У разі ниркової недостатності експозиція діючої речовини Берліприлу в організмі підвищується. При легкій або помірній формі захворювання, при якій коефіцієнт очищення нирок становить 40, максимум 60 мл/хв. під час тривалої терапії еналаприлом у дозі 5 мг/день площа під кривою еналаприлату (порівняно з пацієнтами, в яких нирки нормально функціонують) підвищується вдвічі. При важкій (коефіцієнт очищення нирок – менший, ніж 30 мл/хв.), цей фармакокінетичний параметр зростає майже у вісім разів. При тривалому лікуванні еналаприлом таких хворих половину своєї фармакологічної активності діюча речовина втрачає пізніше і так само пізніше досягає свого стабільного рівня у плазмі крові (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Еналаприлат, який утворюється з еналаприлу, можна вивести з організму за допомогою апарату "штучної нирки" (ступінь діалізації – 62 мл/хв.).

Фармакокінетика діючої речовини Берпіприлу 10 у дітей.

Під час дослідження фармакокінетики еналаприлу 40 пацієнтам з артеріальною гіпертензією (вік пацієнтів – 2 місяці–16 років, представники обох статей) лікарський засіб подавався перорально протягом тривалого періоду часу у загальній добовій дозі 0,07–0,14 мг/кг ваги хворого. Було доведено, що фармакокінетика еналаприлату у дітей не відрізнялася від фармакокінетики у дорослих. Коли дози розраховувалися відповідно до ваги хворих, площа під кривою збільшувалася відповідно до їх віку (чим старший пацієнт – тим більша AUC), однак коли дози визначалися відповідно до площі тіла, цей фармакокінетичний параметр не змінювався. У стані рівноваги половину своєї фармакологічної активності еналаприлат втрачав за 14 годин.

Вплив лактації на фармакокінетику еналаприлу.

У п’ятьох пацієнток, які однократно прийняли внутрішньо препарат у дозі 20 мг, після родорозрішення свого максимального рівня еналаприл досяг через чотири, максимум шість годин і становив від 0,54 до 5,9 мкг/л (середній показник у грудному молоці всіх жінок – 1,7 мкг/л), еналаприлат – від 1,2 до 2,3 мкг/л (середній показник у грудному молоці всіх пацієнток – 1,7 мкг/л). Максимального рівня у плазмі крові еналаприлат досяг у різних жінок у різний час (найпізніше – через добу після прийому таблетки). Максимальна доза препарату, яку прийняла дитина із молоком матері, в якої вона перебувала на грудному вигодовуванні (дитина при цьому не вживала прикорму), – 0,16% дози, яку прийняла жінка.

При прийомі еналаприлу внутрішньо впродовж неповного року (11 місяців) у загальній добовій дозі, яка становила 10 мг, максимального рівня у грудному молоці еналаприл досягав через чотири години і становив 2 мкг/л, еналаприлат – через дев’ять і становив 0,75 мкг/л. Протягом доби (24 годин) вимірювалася також загальна кількість еналаприлу (1,44 мкг/л) і еналаприлату (0,63 мкг/л).

При прийомі еналаприлу у дозі 5 мг однократно однією із пацієнток та 10 мг двома іншими визначити рівень еналаприлату через чотири години після прийому таблетки у цих жінок не вдалося, оскільки показник був меншим, ніж 0,2 мкг/л.

Показання до прийому препарату

• Артеріальна гіпертензія;
• серцева недостатність;
• БДЛШ (доклінічний етап серцевої недостатності), при якій фракція викиду становить менше 35% (як профілактичний засіб).

 

Протипоказання

• Гіперчутливість до діючої або однієї із допоміжних речовин лікарського засобу, а також до інших блокаторів АПФ;
• вагітність/планування вагітності (більше інформації на цю тему – у розділі "Застосування еналаприлу вагітними пацієнтками/які годують дитину грудьми");
• цукровий діабет;
• ангіоневротичний набряк: спадковий/ідіопатичний/який розвинувся внаслідок застосування блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту і виникав у минулому;
• одночасна терапія препаратами, діючою речовиною яких є аліскірен;
• порушення функції нирок, при якій ШКФ становить менше 60 мл/хв/1,73 м².

Спосіб застосування 

Доза підбирається для кожного пацієнта індивідуально, враховуючи стан його здоров’я (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу") і виявленого терапевтичного (антигіпертензивного) ефекту. Абсорбція препарату від часу прийому їжі не залежить. Таблетки призначені для прийому внутрішньо.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією

На початках лікування доза підбирається з урахуванням важкості перебігу захворювання (артеріальної гіпертензії) і загального стану здоров’я пацієнта: мінімальна – 5 мг, максимальна – 20 мг (розрахована на один прийом один раз на день). Якщо хвороба має легку форму, терапію бажано розпочати з 5, максимум 10 мг еналаприлу.

У разі реноваскулярної або важкої артеріальної гіпертензії, при некомпенсованій функціональній спроможності серця, порушенні балансу рідини і натрію в організмі, що сигналізує про виражену активізацію ренін–ангіотензин–альдостеронової системи, початки лікування можуть супроводжуватися суттєвим зниженням кров’яного тиску, тому таким хворим призначають спершу 5 мг еналаприлу або й менше, а сама терапія відбувається під пильним лікарським контролем.

Якщо перед прийомом еналаприлу пацієнт приймав високі дози сечогінних засобів, це може загрожувати дегідратацією організму і артеріальною гіпотензією, які проявляються переважно на початках лікування Берліприлом. З огляду на можливі ризики, таким хворим на початках також призначають 5 мг еналаприлу або й менше. За три, щонайпізніше два, дні до початку терапії еналаприлом прийом сечогінних засобів бажано припинити, після чого – перевірити, як функціонують нирки такого пацієнта і якою є концентрація калію у плазмі його крові.

У подальшому (йдеться про підтримуючі дози) дозу ліків можна збільшити до 20, максимум 40 мг, яка також розрахована на один прийом один раз на день.

Пацієнтам зі серцевою недостатністю/БДЛШ

Хворим на симптоматичну серцеву недостатність, які приймають сечогінні засоби та/або ß–адреноблокатори чи препарати наперстянки Берліприл призначають як додатковий лікарський засіб. На початках лікування оптимальною є доза у 2,5 мг (так само, як і для пацієнтів з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка серця). Аби відстежити як препарат впливає на показники кров’яного тиску, такий пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом. За умови відсутності симптоматичної гіпотензії (або ж вона розвинулася, проте її вдалося оперативно усунути) дозу ліків можна поетапно підвищити до 20 мг (загальноприйнята підтримуюча однократна доза, розрахована на прийом один раз на день). Якщо хворий з якихось причин погано переносить терапію Берліприлом, цю дозу можна розділити на два прийоми (тобто по 10 мг еналаприлу двічі на добу). Титрувати дозу необхідно впродовж двох, максимум чотирьох тижнів. Пацієнти зі серцевою недостатністю/БДЛШ можуть прийняти протягом доби максимум 40 мг препарату (двічі по 20 мг).

Титрування дози еналаприлу у хворих на серцеву недостатністю/БДЛШ

Лікування, розраховане на 28 днів (чотири тижні)	Доза препарату (у мг/день)
Перший тиждень	З 1–ого по 3–ій день: 2,5 мг один раз на добу* З 4–ого по 7–ий: 5 мг – двічі на добу (вказану дозу слід розділити на два прийоми)
Другий тиждень	10 мг один раз на добу (або двічі по 5 мг)
Третій і четвертий тиждень	20 мг один раз на добу (або двічі по 10 мг)

*Якщо у пацієнта нирки працюють з порушеннями або якщо хворий приймає сечогінні препарати, еналаприл мусить приймати з обережністю (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Оскільки раніше реєструвалися випадки гіпотензії і (хоча й рідше) ниркової недостатності, спровокованої прийомом еналаприлу, перед тим, як приступити до лікування, слід перевірити, якими є добові коливання кров’яного тиску та як функціонують нирки хворого (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу"). Якщо на початках терапії у пацієнта з’явилися ознаки артеріальної гіпотензії, це не слід розцінювати як привід припинити подальше застосування лікарського засобу, оскільки надалі кров’яний тиск може нормалізуватися. Водночас не буде зайвим регулярно перевіряти функціональну спроможність нирок такого хворого і концентрацію калію у плазмі його крові.

Підбір дози для пацієнтів із нирковою недостатністю

Таким хворим, зазвичай, збільшують інтервали між прийомами таблеток, а також можуть (хоч це і не є обов’язковим) зменшувати дозу препарату.

Коефіцієнт очищення нирок (у мл/хв.)	Доза у мг/день, розрахована на початок терапії
30–80 мл/хв	Від 5 до 10 мг
10–30 мл/хв	2,5 мг
Менше 10 мл/хв	2,5 мг (але тільки у дні, коли проводиться гемодіаліз)*

*більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу".

Хворі, які потребують очистки крові шляхом підключення до апарату "штучної нирки".

Еналаприлат виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. У дні, коли ця процедура не проводиться, дозу необхідно коригувати (зважаючи на темпи і показники зниження кров’яного тиску).

Підбір дози для осіб похилого віку

Перед тим, як підібрати оптимальну дозу для такого пацієнта, слід оцінити функціональний стан його нирок (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Підбір дози для дітей, старших шести років, які хворіють на артеріальну гіпертензію

Як переносять лікування Берліприлом такі пацієнти, клінічних даних, які б пролили світло на це питання, є недостатньо (більше інформації на цю тему – у розділах "Особливості застосування Берліприлу" та "Фармакологічні властивості, якими володіє препарат").

Якщо дитина може проковтнути таблетку ("Берліприл 10" призначений для перорального прийому), при підборі дозі потрібно оцінити загальний стан її здоров’я, динаміку зниження тиску, а також вагу дитини. Якщо важить менше 50 кг, але більше 20 кг, терапію Берліприлом рекомендується розпочинати із дози 2,5 мг. Якщо ж більше 50 кг, допускається прийом одразу 5 мг еналаприлу. Вказані дози розраховані на один прийом один раз на день. Доза завжди підбирається з урахуванням перебігу основного захворювання. Максимальна добова доза – 20 мг (для дітей, які важать менше 50 кг, але більше 20 кг) і 40 мг, якщо маса тіла дитини перевищує 50 кг (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").  

Якщо ШКФ у дитини становить менше 30 мл/хв./1,73 м², терапію Берліприлом їй не призначають, оскільки відсутні дані, які б підтверджували, що при такому показнику клубочкової фільтрації її можна вважати безпечною для дитини.

Побічні реакції

Рідше, ніж в одному випадку на 10000, терапія Берліприлом 10 може супроводжуватися ангіонабряком кишечника;

Рідше, ніж в одному випадку на 1000, але частіше, ніж в одному на 10000 – нейтро–, тромбо– або панцитопенією, пригніченням кісткового мозку, аутоімунними захворюваннями, зниженням рівня гемоглобіну/гематокриту, агранулоцитозом, лімфаденопатією; аномальними сновидіннями і порушеннями сну; синдромом Рейно; легеневими інфільтратами, алергічним альвеолітом, ринітом, еозинофільною пневмонією; стоматитом, глоситом, афтозними виразками; печінковою недостатністю, холестазом (зокрема жовтяницею), гепатитом (холестатичним/гепатоцелюлярним, який може призводити до некрозу печінки); мультиформною еритемою, ексфоліативним дерматитом, пухирчаткою, синдромом Стівенса–Джонсона, токсичним епідермальним некролізом, еритродермією; олігурією; гінекомастією; підвищенням рівня ферментів печінки/білірубіну у плазмі крові;

Рідше, ніж в одному випадку на 100, але частіше, ніж в одному на 1000 – анемією (зокрема гемолітичною та апластичною); гіпоглікемією (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу"); сплутаністю свідомості, безсонням, парестезіями, сонливістю; ортостатичною гіпотензією, серцевими нападами/інфарктом міокарда (у ході проведення клінічних досліджень частоту виникнення цих небажаних побічних реакцій порівнювали із частотою у групі, яка приймала плацебо і у групах, які посилено контролювалися дослідниками; припускається, що серцеві напади/інфаркти міокарда розвивалися як наслідок вторинного зниження показників кров’яного тиску у хворих із груп підвищеного ризику (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу"); ринореєю, охриплістю, астмою, болем у горлі, бронхоспазмом; кишковою непрохідністю, блюванням, закрепами, подразненням слизової шлунка, пептичною виразкою, панкреатитом, диспепсією, відразою до їжі, відчуттям сухості у ротовій порожнині; підвищеним потовиділенням, кропив’янкою, свербежем шкіри, алопецією; нирковою недостатністю, протеїнурією, порушенням функціональної спроможності нирок; еректильною дисфункцією; судомами м’язів, шумом у вухах, пропасницею, припливами, відчуттям дискомфорту; зниженням рівня натрію/підвищенням рівня сечовини у плазмі крові (визначається лабораторно);

Рідше, ніж в одному випадку на 10, але частіше, ніж в одному на 100 – депресивними настроями, головним болем; артеріальною гіпотензію (зокрема ортостатичною), болем з локалізацією у грудній клітці, стено– і тахікардією, синкопе, порушеннями серцевого ритму; диспное; діареєю, змінами у сприйнятті смаку, болем у животі; висипаннями на шкірі, ангіонабряком кінцівок/язика/гортані/обличчя/губ/голосових зв’язок, реакціями підвищеної чутливості (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу"); підвищеною втомлюваністю; підвищенням рівня креатиніну/калію у плазмі крові (визначається лабораторно); 

Частіше, ніж в одному випадку на 10 – розмитістю, нечіткістю зору; запамороченням; нудотою; кашлем; астенією;

Невідомо, з якою частотою (бракує даних, які б дозволити коректно її розрахувати) – синдромом неадекватного вироблення антидіуретичного гормону.

Реєструвалися також випадки появи комплексу небажаних побічних реакцій (всіх перелічених нижче або лише деяких із них): пропасниці, васкуліту, артриту/артралгії, підвищення ШОЕ, лейкоцитозу, серозиту, міозиту/міальгії, позитивних результатів тесту на антинуклеарні антитіла, еозинофілії.

Якщо є підозра, що побічні ефекти пов’язані з прийомом еналаприлу, потрібно повідомити про це лікаря–куратора, який зобов’язаний передати інформацію про випадок виникнення небажаної побічної реакції у пацієнта у постреєстраційний період, що дозволить компетентним органам провести адекватну оцінку співвідношення потенційної користі і можливих ризиків при застосуванні вказаного препарату. 

Особливості застосування Берліприлу

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією

Якщо вказане захворювання не супроводжується ускладненнями, симптоматична гіпотензія у таких хворих виникає рідко (виняток – хворі зі зневодненням, яке розвивається на тлі прийому діуретиків, нестачі мінеральних солей у раціоні, необхідності проведення гемодіалізу, у разі блювання чи діареї) (більше інформації на цю тему – у розділах "Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій" та "Небажані побічні реакції").

Також у групу ризику виникнення артеріальної гіпертензії потрапляють хворі з СН, яка може супроводжуватися нирковою недостатністю, але не обов’язково. Як правило, згадана патологія розвивається у разі важкої форми серцевої недостатності, коли у пацієнта знижений рівень натрію у крові, порушена функція нирок та/або він змушений приймати високі дози петльових діуретиків. Такі хворі розпочинати лікування еналаприлом можуть лише під контролем лікаря–куратора, який підбере оптимальну для них дозу цього препарату, а також (за потреби) сечогінного засобу. У пацієнтів з діагностованим цереброваскулярним захворюванням або ІХС надто швидке/надмірне зниження кров'яного тиску може спровокувати інсульт чи інфаркт міокарда. Якщо у пацієнта після застосування Берліприлу розвинулася артеріальна гіпотензія, його треба покласти на ліжко (тобто надати його тілу горизонтальне положення) і (якщо є така необхідність) ввести (влити) йому у вену розчин NaCl. Якщо симптоматична гіпотензія минула сама по собі, немає потреби припиняти терапію еналаприлом. Її слід призупинити лише до того моменту, поки не нормалізуються показники тиску. Досягти цього можливо за допомогою компенсації об’єму крові, яка циркулює у судинах. В окремих випадках у хворих з СН, в яких показники тиску є нормальними або ненабагато зниженими, на тлі лікування Берліприлом вони можуть змінитися (у бік зниження). Цей ефект – цілком прогнозований і не повинен стати підставою для припинення терапії. У разі, якщо гіпотензія є частим явищем, доцільним є або зменшити дозу Берліприлу та/чи відмінити прийом сечогінного засобу, або ж припинити подальше лікування Берліприлом.   

У хворих з гіпертрофічною кардіоміопатією або мітральним/аортальним стенозом

Блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту є вазодилататорами, тому їх з пересторогою призначають хворим, в яких виявили обструкцію шляху відтоку/вихідного отвору лівого шлуночка серця. Пацієнтам з гемодинамічно значною обструкцією і кардіогенним шоком приймати такі лікарські засоби протипоказано.

В осіб з порушеною функцією нирок

Якщо функція нирок знижена (тобто коефіцієнт очищення цього органу становить менше 80 мл/хв.), дозу еналаприлу на початках лікування цим препаратом для такого пацієнта підбирають, орієнтуючись на згаданий показник (більше інформації на цю тему – у розділі "Спосіб застосування. Підбір дози"). Подальшу підтримуючу – залежно від того, як хворий реагує на запропоновану терапію. Такі пацієнти потребують регулярної перевірки рівнів креатиніну та кальцію у плазмі їхньої крові.

Існують дані, які підтверджують, що на тлі лікування еналаприлом може розвинутися ниркова недостатність – як правило, у пацієнтів із патологіями нирок (зокрема звуженням артерій цього органу), що й послужило показанням до прийому Берліприлу, а також важкою формою СН. Ниркова недостатність (якщо вона розвинулася на тлі терапії еналаприлом) є зворотною, проте лише за умови, що її вчасно виявили у хворого і надали йому повний обсяг необхідної у таких випадках медичної допомоги.

Якщо у пацієнта з артеріальною гіпертензією раніше не діагностували патологій нирок, одночасний прийом Берліприлу зі сечогінним засобом може викликати підвищення концентрацій креатиніну і сечовини у плазмі його крові. Це може вимагати зменшення дози Берліприлу і/чи відмови від подальшого прийому сечогінного засобу. Потрібно також враховувати, що підвищення концентрацій креатиніну і сечовини могло бути викликаним звуженням артерій нирок (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу", підрозділі "У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією").

У пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією.

Якщо у хворого виявили звуження артерії єдиної, яка функціонує у нього, нирки або двостороннє звуження артерій обох нирок, при застосуванні блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту у нього може знизитися кров'яний тиск або ж розвинутися ниркова недостатність. Функція нирок може втрачатися безсимптомно (діагностувати її можливо лише за допомогою лабораторного аналізу на визначення рівня креатиніну у плазмі крові). Терапію еналаприлом таких хворих розпочинають з низьких доз. Саме лікування повинно проходити під наглядом лікаря із титруванням дози і постійним моніторингом функції нирок.

В осіб, яким пересадили нирку.

Застосування Берліприлу у хворих після трансплантації нирки не практикують, оскільки немає даних, які б підтверджували безпеку препарату для таких пацієнтів.

У хворих з порушеною функцією печінки.

Існує інформація, що при терапії блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту може розвинутися блискавичний некроз печінки, котрий може навіть призвести до смерті пацієнта. Як правило, його першим проявом є холестатична жовтяниця. Опираючись на наявні дані, неможливо пояснити, якими є безпосередні причини цього явища. Якщо в особи, яка приймає еналаприл або інший блокатор ангіотензинперетворюючого ферменту, пожовтіла шкіра та склери і/або аналізи на печінкові проби показують суттєве підвищення рівня ферментів печінки, подальше застосування цих ліків є протипоказаним. Такий пацієнт також потребуватиме проведення симптоматичної терапії.

У пацієнтів з агранулоцитозом або нейтропенією.

Існують дані, які підтверджують, що у хворих, які застосовують у лікуванні блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту, може розвинутися агранулоцитоз чи нейтропенія. Якщо в особи нирки функціонують нормально і вона не належить до групи ризику виникнення нейтропенії, рідко трапляється, щоб у неї знизилася кількість нейтрофілів у крові. У разі колагенозу судин, що вимагає прийому імуносупресантів, застосування у терапії прокаїнаміду чи алопурину (або поєднанні цих факторів ризику, особливо на тлі фонової патології нирок, яка супроводжується порушенням функціонування цього органу), приймати еналаприл потрібно з обережністю. У таких хворих можуть виникнути важкі інфекції, які не завжди реагують на запропоноване інтенсивне лікування антибактерійними препаратами. Таким пацієнтам, крім регулярного контролю кількості лейкоцитів у крові, необхідно також звертати увагу на найменші прояви інфекційного захворювання та повідомляти про них  лікаря–куратора.

В осіб із підвищеною чутливістю/при ризику розвитку набряку Квінке.

Реєструвалися випадки розвитку ангіоедеми обличчя/губ/голосових зв'язок/кінцівок/язика та/або гортані у хворих, які застосовували у терапії блокатори АПФ (у т.ч. Берліприл). Ангіонабряк може виникнути на будь–якому етапі прийому цих ліків. Якщо виник, потрібно відмовитися від подальшого їх прийому. Такі пацієнти вимагають медичного нагляду в умовах стаціонару. При виписці потрібно упевнитися, що симптоми, які виникли (набряк Квінке) виявилися повністю зворотними. У разі якщо набрякнув лише язик і функція дихання у такої особи не була порушена, пацієнт аналогічно потребує тривалого медичного спостереження (з огляду на те, що застосування кортикостероїдів та антигістамінних лікарських засобів може виявитися недостатнім).

Реєструвалися також поодинокі випадки, коли ангіонабряк, який супроводжувався набряком язика і гортані, призводив до смерті хворого. Набряк язика, гортані чи надгортанника підвищує ризик розвитку непрохідності дихальних шляхів (особливо в осіб прооперованих з цього приводу). Якщо у патологічний процес втягнуті язик, гортань чи голосові зв'язки і є загроза розвитку обструкції, потрібно терміново приступити до проведення відповідної терапії (приміром, ввести під шкіру 0,3–0,5 мл розчину адреналіну у співвідношенні 1:1000), а також забезпечити прохідність дихальних шляхів (якщо є така необхідність).     

Випадки набряку Квінке, який розвивається на тлі прийому блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту частіше реєструють серед представників негроїдної раси.

Якщо в особи раніше діагностували ангіоедему, яка не була пов’язана із застосуванням блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту, при їх прийомі ризик виникнення ангіонабряку у такого хворого потенційно є вищим (більше інформації на цю тему – у розділі "Протипоказання").

У разі комбінації альтеплази, яка застосовується у лікуванні тромбозів або блокаторів mTOR (приміром, сіролімусу, темсіролімусу чи еверолімісу) з блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту ризик розвитку набряку Квінке (набряку язика або дихальних шляхів, зокрема з порушенням функції дихання) зростає.

У хворих, в яких при проведенні десенсибілізуючого лікування (у разі потрапляння в організм отрути, котру продукують перетинчастокрилі) зберігається ризик розвитку анафілактоїдних реакцій.

Рідко, але при проведенні десенсибілізуючого лікування (у разі потрапляння в організм отрути, котру продукують перетинчастокрилі) у комбінації з блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту, у пацієнта можуть розвинутися анафілактоїдні реакції, які загрожуватимуть його життю. Аби знизити ризик, перед проведенням десенсибілізуючого лікування застосування блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту необхідно тимчасово призупинити.

У пацієнтів, в яких під час проведення плазмаферезу ЛПНЩ (ліпопротеїдів низької щільності) зберігається ризик розвитку анафілактоїдних реакцій.

Рідко, але при проведенні ЛПНЩ–аферезу (декстрансульфатом) з одночасною терапією блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту, у хворого можуть розвинутися анафілактоїдні реакції, які загрожуватимуть його життю. Якщо немає можливості відмовитися від проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності, пацієнтам зі серцевою недостатністю та артеріальною гіпертензією блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту рекомендується на деякий час замінити іншими препаратами, призначеними для лікування цих захворювань.

В осіб, що потребують підключення до апарату "штучної нирки".

Існують дані, які підтверджують, що у хворих, які приймають блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту та одночасно проходять діаліз (під час процедури очистки крові, в яких застосовують мембрани з високою щільністю потоку на кшталт "AN 69") можуть виникати анафілактичні реакції. Тому за необхідності терапії інгібіторами АПФ рекомендується застосовувати діалізні мембрани іншого типу або ж (якщо це з якихось причин неможливо зробити) слід призначити пацієнтові гіпотензивні лікарські засоби, які належать до іншої фармакотерапевтичної групи.

У хворих на цукровий діабет.

Якщо пацієнт з цукровим діабетом приймає цукрознижуючі препарати (таблетовані, призначені для прийому внутрішньо) чи ін’єкційно вводить інсулін і є потреба додатково призначити йому блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту, потрібно постійно відстежувати рівень цукру у його крові, особливо у перший місяць комбінованого лікування (більше інформації на цю тему – у розділі "Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій").

У разі виникнення кашлю.

Існує перевірена (у ході клінічних досліджень) інформація про те, що терапія блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту може супроводжуватися кашлем, який, як правило, є непродуктивним, стійким та припиняється після припинення лікування інгібіторами АПФ. Цю небажану побічну реакцію обов’язково слід враховувати при спробах встановити причину виникнення кашлю. 

При проведенні хірургічних втручань (анестезії).

Якщо при проведенні об’ємних оперативних втручань (анестезії) застосовуються препарати, що викликають зниження кров’яного тиску, еналаприл заблокує утворення ангіотензину ІІ (після того, як компенсаторно звільнить ренін). Якщо це супроводжуватиметься розвитком артеріальної гіпотензії (і це можна буде пояснити вищезгаданою причиною), відкоригувати показники артеріального тиску можна буде, збільшивши надходження рідини в організм хворого.

У разі розвитку гіперкаліємії.

Застосування блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту (зокрема еналаприлу) у деяких хворих може спровокувати підвищення рівня калію у плазмі крові. Гіперкаліємія розвивається переважно на тлі ниркової недостатності, при погіршенні роботи нирок, при цукровому діабеті, зневодненні організму, метаболічному ацидозі і декомпексованій гострій СН (т. зв. інтеркурентних чинників ризику), у разі комбінації з калійзберігаючими діуретиками (у т.ч. спіронолактоном, тріамтереном, еплереноном або амілоридом), при прийомі калійзберігаючих сечогінних засобів, замінників солі або дієтичних добавок, до складу яких входить калій (хворими, в яких порушена функція нирок), у пацієнтів, старших 70–ти років (вік як фактор ризику), при гіпоальдостеронізмі, прийомі замінників солі, до складу яких входить калій, його препаратів, інших активних речовин, які підвищують концентрацію калію у плазмі крові (зокрема гепарину, комбінації сульфаметоксазолу з триметопримом). Гіперкаліємія, своєю чергою, може спровокувати важку аритмію, яка у деяких випадках може навіть призвести до смерті хворого. Якщо вищезгадані лікарські засоби доцільно поєднувати з Берліприлом, приймати їх слід з обережністю, регулярно при цьому контролюючи концентрацію калію у плазмі крові пацієнта (більше інформації на цю тему – у розділі "Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій").

У разі прийому препаратів літію.

Лікарські засоби, діючою речовиною яких є літій, поєднувати з Берліприлом небажано (більше інформації на цю тему – у розділі "Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій").

За необхідності блокади вазоактивних пептидів, які регулюють водно–сольовий обмін та артеріальний тиск.

Є дані, які підтверджують, що поєднання блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту, аліскірену чи інгібіторів рецепторів ангіотензину ІІ підвищують ймовірність виникнення гіперкаліємії, погіршення функціональної спроможності нирок (аж до розвитку гострої недостатності) і артеріальної гіпотензії. Тому блокувати ренін–ангіотензин–альдостеронову систему, комбінуючи блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту з аліскіреном чи інгібіторами рецепторів ангіотензину ІІ небажано (більше інформації на цю тему – у розділах "Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій" і "Фармакологічні властивості, якими володіє препарат", у підрозділі "Фармакодинаміка").

Якщо немає можливості уникнути подвійної блокади, лікування повинно проводитися під пильним медичним наглядом з регулярним контролем роботи нирок, перевіркою показників кров’яного тиску і концентрації електролітів в організмі хворого.

У разі діабетичної нефропатії одночасно приймати інгібітори рецепторів ангіотензину ІІ з блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту протипоказано.

Лактоза у складі препарату.

Хворим, які страждають на рідкісні спадкові захворювання (такі як непереносимість лактози, синдром мальабсорбції глюкози–галактози чи нестача лактази), Берліприл протипоказаний, оскільки його допоміжною речовиною є лактоза (в одній таблетці міститься трохи менше 200 мг).

Особливості прийому препарату дітьми.

Наскільки ефективним і безпечним можна вважати Берліприл у терапії дітей з артеріальною гіпертензією, старших шести років,  інформація на цю тему є обмеженою (як і на тему особливостей фармакокінетики еналаприлу у дітей віком від двох місяців). При інших показаннях у лікуванні дітей не застосовується.

З огляду на відсутність даних, котрі б підтверджували безпеку та ефективність згаданого лікарського засобу у терапії дітей з ШКФ, яка є меншою 30 мл/хв./1,73 м², таким пацієнтам він не призначається (більше інформації на цю тему – у розділі "Спосіб застосування. Підбір дози").

Період вагітності.

Якщо пацієнтка вагітна, розпочинати терапію блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту протипоказано.

Якщо планує вагітність і є потреба у тривалому застосуванні блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту, рекомендується підібрати альтернативні лікарські засоби, які володіють антигіпертензивним ефектом і безпека прийому яких у період вагітності доведена у ході клінічних досліджень (більше інформації на цю тему – у розділах "Протипоказання" і "Застосування еналаприлу вагітними пацієнтками/які годують дитину грудьми").

Етнічні розбіжності.

Еналаприл, так само як інші блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту, виявляють слабший антигіпертензивний ефект у представників негроїдної раси (порівняно з представниками інших рас), оскільки у чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією частіше фіксують низький рівень реніну.

Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій

Поєднання з препаратами калію/калійзберігаючими сечогінними засобами

Діуретики провокують втрату калію організмом – блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту зменшують її. При прийомі калійзберігаючих сечогінних засобів (спіролонолактону, тріамтерену, еплеренону, амілориду), калієвмісних замінників солі чи препаратів калію може суттєво зростати концентрація калію у крові. У разі гіпокаліємії (якщо є потреба застосовувати Берліприл одночасно з препаратами калію/калійзберігаючими сечогінними засобами), приймати ці ліки треба з обережністю, а також регулярно перевіряти концентрацію калію у плазмі крові хворого (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Блокада вазоактивних пептидів, які регулюють водно–сольовий обмін та кров’яний тиск

Як показали клінічні дослідження, при одночасному застосуванні у терапії однокомпонентних лікарських засобів, які впливають на ренін–ангіотензин–альдостеронову систему і блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту/аліскірену/інгібіторів рецепторів ангіотензину ІІ (подвійній її блокаді) зростає ризик виникнення гіпотензії, погіршення функціональної здатності нирок (зокрема гострої недостатності цього органу) та гіперкаліємії (більше інформації на цю тему – у розділах "Протипоказання", "Небажані побічні реакції" і "Особливості застосування Берліприлу").

Попередня терапія сечогінними засобами (петльовими діуретиками або діуретичними засобами тіазидового ряду)

Якщо перед початком прийому Берліприлу пацієнт приймав сечогінні засоби у високих дозах, у нього може розвинутися гіповолемія, яка, своєю чергою, може призвести до виникнення гіпотензії (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу"). При відмові від подальшого застосування діуретичних засобів, застосування еналаприлу у низьких дозах (на початках лікування) і компенсації дефіциту солей/води в організмі можуть зменшити прояви згаданої побічної реакції. 

Комбінація еналаприлу з тромболітиками

У хворих, які одночасно з блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту (у т.ч. еналаприлом) приймають алтеплазу, частіше виникає такий побічний ефект як ангіонабряк (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Поєднання Берліприлу з блокаторами mTOR (зокрема сіролімусом, темсіролімусом чи еверолімусом)

У хворих, які одночасно застосовують у лікуванні еналаприл і блокатори mTOR, частіше виникає така небажана побічна реакція як ангіонабряк (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Комбінація еналаприлу із сульфаметоксазолом і триметопримом

Якщо хворий поєднує Берліприл з комбінованими препаратами, діючими речовинами яких є сульфаметоксазол і триметоприм, у нього зростає ризик розвитку гіперкаліємії (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Одночасне застосування Берліприлу з іншими лікарськими засобами, які володіють антигіпертензивним ефектом

Комбінація з іншими антигіпертензивними препаратами посилює лікувальний ефект Берліприлу. Кров’яний тиск продовжує знижуватися у разі поєднання еналаприлу з нітрогліцерином або іншими вазодилататорами (іншими нітратами).

Одночасна терапія літієм

Існують дані, які підтверджують, що при поєднанні з блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту препарати літію підвищують концентрацію цього хімічного елементу у плазмі крові і виявляють токсичний вплив на організм хворого. Якщо пацієнт комбінує блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту з діуретиками тіазидового ряду, концентрація літію у плазмі його крові може підвищуватися, що, своєю чергою, може призвести до отруєння цим хімічним елементом. Це пояснює, чому приймати еналаприл одночасно з літієм протипоказано, а якщо такої комбінації уникнути неможливо, необхідно регулярно вимірювати концентрацію літію у плазмі крові хворого (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Поєднання еналаприлу з трициклічними антидепресантами/препаратами, призначеними для проведення знечулення і наркозу/нейролептиками

При комбінації блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту з окремими анестетиками, нейролептиками та трициклічними антидепресантами кров’яний тиск у пацієнта може продовжувати знижуватися (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Комбінація Берліприлу з НПЛЗ, зокрема вибірковими блокаторами циклооксигенази–2

Якщо пацієнт постійно застосовує нестероїдні протизапальні препарати, лікувальний ефект, якого очікують від блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту, може знижуватися.

При поєднанні нестероїдних протизапальних лікарських засобів (зокрема вибіркових блокаторів циклооксигенази–2) з блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту/антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ підвищиться концентрація калію у плазмі крові хворого, наслідком чого може стати погіршення функціональної спроможності його нирок. Як правило, такі небажані побічні реакцію є зворотними, проте у деяких випадках це може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. У групі ризику – хворі, в яких знижена ниркова функція (особи похилого віку та з дегідратацією організму, викликаною зокрема прийомом діуретиків). 

Якщо у людини порушена функція нирок, призначати їй Берліприл одночасно з НПЛЗ можна, але з обережністю, забезпечивши при цьому такій особі належний питний режим (постачання рідини в організм) та регулярно контролюючи роботу її нирок (як на початках терапії, так і час від часу після її завершення).

Супутнє лікування препаратами золота

При введенні препаратів золота (у т.ч. натрію ауротіомалату) і одночасному застосуванні у  лікуванні блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту (зокрема еналаприлу) реєструвалися поодинокі випадки розвитку нітритоїдних реакцій, що проявлялися відчуттям жару (припливами до обличчя), зниженням кров’яного тиску, нудотою і блюванням.

Застосування еналаприлу одночасно зі симпатоміметичними засобами

Симпатоміметики здатні знижувати антигіпертензивний ефект блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту.

Одночасний прийом з цукрознижувальними препаратами або одночасне застосування з інсуліном

Як було з’ясовано у ході епіддосліджень, комбінація блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту з лікарськими засобами, які володіють гіпоглікемічним ефектом, підвищує ризик виникнення гіпоглікемії. Найчастіше така небажана побічна реакція розвивається у хворих зі зниженою функцією нирок, особливо у перші кілька тижнів проведення комбінованої терапії (більше інформації на цю тему – у розділі "Особливості застосування Берліприлу").

Поєднання зі спиртними напоями

Напої, що містять алкоголь, посилюють лікувальну (антигіпертензивну) дію блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту.

Одночасне застосування з бета–блокаторами та ацетилсаліциловою кислотою

Допускається одночасне застосування під час лікування Берліприлу та бета–блокаторів і ацетилсаліцилової кислоти у дозах, які звично призначають хворим кардіологічного профілю.

Застосування вагітними пацієнтками/які годують дитину грудьми

Період вагітності.

Якщо жінка вагітна або планує вагітніти, приймати вказаний лікарський засіб їй забороняється.

Якщо під час прийому еналаприлу з’ясується, що пацієнтка – вагітна, потрібно відразу ж припинити прийом препарату та (за необхідності) перейти на більш безпечні лікарські засоби, які володіють аналогічним терапевтичним ефектом.

Дані щодо ризику тератогенного впливу на плід, отримані під час проведення епіддосліджень (блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту застосовувалися у перші три місяці вагітності), переконливими не є, тож не виключено, що такий ризик зберігається, хоч він і є незначним. Якщо жінка планує вагітніти і має показання до тривалого лікування блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту, такій пацієнтці призначають альтернативні препарати, безпечність застосування яких під час вагітності є доведеною.

Лікування блокаторами ангіотензинперетворюючого ферменту з четвертого по дев’ятий місяць вагітності (ІІ–ІІІ триместр) пов’язують з порушенням роботи нирок, уповільненням процесу окостеніння черепа і олігогідрамніоном (фетотоксичним впливом), а також нирковою недостатністю, гіперкаліємією і артеріальною гіпертензією (неонатальною токсичністю).

У пацієнтки може розвинутися олігогідрамніон, внаслідок чого може погіршитися робота нирок у плода, деформуватися кістки його черепа (обличчя), розвинутися контрактура м’язів верхніх і нижніх кінцівок, гіпоплазія легенів.

Якщо пацієнтка приймала блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту впродовж ІІ триместру, бажано провести УЗД черепа і нирок плоду.

У дитини, матір якої під час вагітності приймала блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту, потрібно контролювати показники артеріального тиску, аби вчасно виявити у неї гіпертензію (більше інформації на цю тему – у розділах "Протипоказання" і "Особливості застосування Берліприлу").

Лактаційний період.

Блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту виявляються у грудному молоці у незначних кількостях, на що вказують обмежені дані, отримані у ході досліджень з вивчення фармакокінетики інгібіторів АПФ (більше інформації на цю тему – у розділі "Фармакологічні властивості, якими володіє препарат", у підрозділі "Фармакокінетика"). Попри те, що такі концентрації діючої речовини ліків не мають важливого клінічного значення, застосовувати Берліприл у перші тижні життя дитини (або якщо дитина народилася недоношеною – протягом всього лактаційного періоду)– небажано з огляду на можливий ризик виникнення небажаних побічних реакцій з боку серця/судин/нирок і недостатню кількість даних, які б підтверджували безпеку цього препарату для немовлят, що перебувають на грудному вигодовуванні у таких пацієнток. Через кілька тижнів вимушеної перерви у годуванні грудьми (за умови, що дитина народилася доношеною), якщо є така необхідність, лікар може розглянути доцільність призначення еналаприлу пацієнтці. Якщо буде прийнято рішення про доцільність застосування Берліприлу, дитина, яка перебуває на грудному вигодовуванні у такої пацієнтки, потребуватиме медичного нагляду (з метою вчасного виявлення небажаних побічних реакцій).

Вплив на репродуктивну функцію.

Як впливає еналаприл на репродуктивну функцію людини (жінки/чоловіка), – дослідження на цю тему не проводилися.

Дані, отримані у ході досліджень на тваринах (щурах), під час яких вивчалося питання токсичного впливу препарату на репродуктивну систему, підтвердили, що еналаприл не впливає на функцію відтворення.

Діти

Еналаприл призначають дітям, але яким вже виповнилося шість років – до цього віку приймати препарат забороняється. Дані, які б підтверджували, що Берліприл є ефективним і безпечним для пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком понад шість років, є обмеженими (як і на тему особливостей фармакокінетики еналаприлу у дітей віком від двох місяців). При інших показаннях препарат у лікуванні дітей не застосовується.

З огляду на відсутність даних, котрі б підтверджували безпеку та ефективність згаданого лікарського засобу у терапії дітей з ШКФ, яка є меншою 30 мл/хв./1,73 м², таким пацієнтам він не призначається.

Вплив на швидкість реакції/концентрацію уваги при управлінні автомобілем 

Серед небажаних побічних реакцій, які можуть виникати на тлі терапії Берліприлом, згадується слабкість і запаморочення, що слід враховувати при прийомі цього лікарського засобу.

Термін і умови зберігання

Препарат слід зберігати у місцях, до яких не мають доступу діти, за температури, яка не перевищує +25◦С, не довше трьох років від дати виготовлення, яка зазначена на упакуванні. Після закінчення терміну придатності лікарський засіб підлягає утилізації.

Середня ціна в аптеках

Від 47 до 55 гривень за Берліприл 10 №30 (по 10 таблеток у блістері, в упакуванні – по три блістери).

Категорія відпуску

Відпуск Берліприлу 10 в аптеках передбачає наявність рецепту від лікаря.